відповідь на запитання в аску: “А ти щаслива?”

Буквально тиждень тому я йшла по вулиці, і стороння людина дала мені в руку буклетик де на лицевій стороні великим шрифтом писало: “А ти щаслива”?… Я неначе спіткнулася від цього питання, зупинилася посеред вулиці і на декілька секунд замислилася. Потім стан задуманості пройшов, і я збентежено поспішила у напрямі найближчого парку, де можна спокійно посидіти в своїх роздумах…
Як часто я сама ставлю собі це питання? Напевно, постійно. День у день, з року в рік. І кожного разу відповідь на це питання у мене різна… В той момент я відповіла самій собі : “так, я щаслива”, і задоволена цією відповіддю, вирішила подзвонити кращій подрузі щоб поділитися з нею цим відкриттям. Вона, що трапляється з нею все частіше, проігнорувала мій дзвінок, я не надала цьому значення, спокійно подзвонила іншій людині, і за буденною балаканиною забула про що спочатку хотіла розповісти…
Що змусило мене відповісти самій собі : “я щаслива”? Зараз я вже і не знаю…
На той момент одним з показників щастя для мене було моє оточення. Але якщо замислитися, то хто вони, ці люди? Люди, які за моєю спиною ллють на мене цебри лайна? Чи ті, яких немає поруч, коли без них ніяк? Ті, які поруч, коли їм зручно і комфортно знаходитися зі мною? За великим рахунком, я не маю права їх засуджувати. Я сама вибрала цих людей собі в оточення. Але ж кожен з тих, хто зараз поруч раз, або два, або більше заподіювали мені біль, зраджували, залишали. І я сама в цьому винна. Я розв’язую своїм близьким руки. Вони упевнені в мені. У тому, що я не залишу, в тому, що підтримаю і у будь-який момент прийду на допомогу. Я прив’язуюся і звикаю, забуваючи про те, що “ніхто нікому не належить”. Просто для мене “дружба-поняття цілодобове”. З тих, хто зараз поруч, я горджуся однією людиною.. Інша на превеликий жаль завдала дуже болючий удар по нашій дружбі…
Загалом, показник “оточення” для підтвердження статусу “щаслива” не підходить.
Дивимося далі… Коли людина щаслива? Вірно, коли вона закохана. Мені одного разу сказала дуже розумна людина “любов, навіть якщо вона невзаємна, обов’язково приносить щастя”. Так, я згідна що любити людину можна і без її присутності. Але що таке кохання приносить щастя – це нісенітниця. Брехня і провокація. Що щастя-тоді? У фільмах це усе красиво і мило, з плюшевими ведмедиками, чорно-білими кадрами і сльозами, що котяться з вміло нафарбованих візажистом очей, але в житті-то не так… Особисто для мене це соплі на кулак намотувати, коли ніхто не бачить. Це туш, що потекла, опухлі повіки, безсонні ночі, здавлені ридання в подушку, щоб маму не потривожити. Питання з щастям, пов’язаним з особистим життям також відмітаємо…
Але все таки, чому я з чистою совістю можу відповісти: “я щаслива”… Незважаючи на труднощі які мене цього року підкосили… Попри те, що твориться між мною і тими, за кого я готова була життя віддати… Я горджуся собою. Своєю впертістю, прагненням до життя, до вдосконалення. Горджуся тим, що я сильна, тим, що впоратися я можу зі всім. Горджуся своїми цілями, їх реалізацією. Я горджуся своєю сім’єю. У мене прекрасна сім’я, люди, які завжди-завжди мене зрозуміють, підтримають і допоможуть.
Я щаслива тому що я сама хочу бути щасливою.
Ну а ти щасливий?

любов, яка робить з двох людей, одне ціле

Коли вона так морщила носик, йому здавалось, що весь світ збирається в її морщинках біля очей і посміхається йому. Коли вона так дзвінко сміялася він думав, що немає на світі нічого більш веселкового та кришталевого, ніж її посмішка та сміх. Коли вона перед сном шепотіла йому на вушко ” кохаю тебе, тому що ти є ” йому здавалось, що він лежить на повітряній, пухнастій хмаринці, як в раю, і він був готовий на все, щоб тільки чути ці слова завжди…

Коли він цілував її, він вдихав її аромат так глибоко, як тільки міг, щоб запах її тіла, як омога довше залишався у ньому.

Їм було так добре, це була одна з тих історій, про які пишуть у книгах, існування яких заперечують писемісти і про які мріють всі маленькі дівчатка.

Це була та любов, заради якої варто жити. Заради якої не страшно вмерти. Та любов, яка робить з  двох людей, одне ціле.

пс: Д. Ю.

Вихід завжди є!

Їхала сьогодні я додому в трамваї. В голові хаус з думок, проблем, поганого настрою… І міцно засіла думка, що щось зі мною не так. Щось не в порядку. Іду я в сторону сидінь з сумними думками, повертаю голову і бачу роздрукований на аркуші формату А4 напис “Виходу немає“. Очі наповнюються слізьми, я підіймаюсь з сидіння і опускаюсь навприсядки, опускаю голову, і сльози, не псуючи мені макіяж, виливаються з очей, не зачіпаючи нафарбованих тушшю вій…

А в голові рядок з чудової пісні: ” Скоро расвет, вихода нет; Ключ поверни – и полетели”

Приходжу в себе, витираю сльози і сідаю на своє місце… В голову відразу прокралася думка про те, що не тільки я побачила цей напис, який взагалі-то пояснює те, що конкретні двері не відкриваються для виходу, але ж хтось може витлумачити це як знак долі і опустити руки. Я рішуче встала з місця і, як на мене, вирішила одну проблему. Посміхнулась своєму відображенню у склі і попрямувала до іншого виходу.

Коли провідники будуть обходити трамвай, перед тим, як відправити його в депо, вони побачать плакат, на  якому буде написана фраза, виправленна чорним маркером: ” Вихід завжди Є! “

Лише ти зрозумієш, що це писалося тобі

Я пам’ятаю теплі й ніжні обійми, в яких можливо відчувати себе дитиною, я пам’ятаю твій подих, що зігрівав не лише тіло, а й душу. Я пам’ятаю докори, які руйнували ще і так не сформовані стосунки, я пам’ятаю щиру посмішку, яка завжди підіймала настрій, пам’ятаю полум’я пристрасті, що вдалося запалити лише тобі, пам’ятаю поцілунки на прощання, вони були наче останні, а поцілунки при зустрічі були ніби вперше, найщиріші. Пам’ятаю погляд, який говорив мені не йди, пам’ятаю СМС-ки, які зводили з розуму від бажання та ніжності, та СМС-ки, які різали ножем серце. Пам’ятаю як ніяковіла при першій зустрічі і розчаровувалася при останній, пам’ятаю як вперше відчула, що ми споріднені якимось чином і не могла це собі пояснити, пам’ятаю як відчула, що ми віддаляємось один від одного, пам’ятаю як ти вперше образився на мене і як вперше образив мене.
Життя йде дальше. Все змінюється і можливо навіть в кращу сторону. І лише ти залишешся в спогадах, лише ти приходиш у снах, лише твоє фото викликає посмішку хоч і гірку. Лише твої повідомлення викликають хвилювання. Лише в твоєму погляді, навіть тепер, я бачу тепло. Судилося так, що нам не пізнати спільного майбутнього. Але я пам’ятатиму все, кожну хвилину проведену поруч з тобою. Лише ти можеш зрозуміти, що це писалося тобі…

Важко бути сильно, а ще важче забути. І коли починаєш забувати деталі, стає страшно. Невже?! Невже все закінчилося?! Невже все стирається з пам’яті? Я не дозволю цього, адже спогади – це єдине, що залишилось від тебе…

пс: Д. Ю.

попсовість

Одного разу у мене запитали: “цікаво, що повинно трапитись такого, щоб ваші стосунки погіршились?”
А мене і саму це зацікавило. Ніби ідеальні відносини, ніяких грандіозних сварок, зрад, брехні і т. п.
Але з часом зрозуміла, що для погіршення наших стосунків може стати байдужість, попсовість. Між нашою ідеальністю є багато інших життєвих чинників, які сприяють зруйнуванню…
І кожного вечора чуючи: “цілую,люблю,скучаю” розумієш, що ці слова завченні і привичні, вони попсові у наших відносинах і якщо немає оцих так званих “грандіозних сварок”, то є маленькі-маленькі непорозуміння, які виконують своє, які руйнують, а з часом вулканом вибухають, так зовсім неочікуванно і нехотячи… І ти з часом розумієш, що оце все і було першою тріщиною у стосунках, які всі називали ідеальними. Добре коли хтось один береться її шпаклювати. Добре вміти вибачати. Добре мати терпіння і вміти давати другі шанси.

пс: С.А.

Ти побачиш

Подивись мені в очі. У них Ти побачиш втому. Від життя. Безсоння. Голодних дієт. Проблем. Підлості. Вульгарності. Егоїзму. Власної недосконалості. Втомилася. Просто втомилася. Ще і від того, що моя мама приходить додому без настрою. А я нічого не можу зробити, щоб її порадувати.
Ти побачиш безвихідь. Я ж нічого не можу змінити, крім себе. Я не вплину на хід історії. На політичну ситуацію в країні. Я всього лише маленький гвинтик величезного механізму. І в мене опускаються руки.
У моїх очах Ти побачиш думки. Мої думки про Тебе. Про близьких людей. Про навчання. Про дитячий голод. Про нафту. Про собак. Про смерть. Про сексуальні машини. Про расизм. Зауваж, я не кажу, що, у мене є думки про себе. Останнім часом я не думаю про себе. Я думаю про Тебе в два рази більше. Я витісняюсь егоцентричними думками на користь думок про Тебе. У мене дуже багато думок. Навіть занадто. Іноді шкідливо стільки думати.
Ти побачиш біль. Біль від втрат. Від руйнування думок. Від безкрайньої несправедливості навколишнього світу. Біль навіть від фізичної втоми.
У моїх сумних зелених очах Ти побачиш розчарування. У власних діях. Від неправильних вчинків і слів. Від того, що руйнує той ідеальний світ, який я сама собі створюю. Відчуття, що рожеві стіни, що утворюють мій світ були вульгарно списані чорним маркером якогось вандала. А я нічого не можу з цим зробити. Я заново фарбую стіни в ніжно-рожевий, а вранці прокидаюся, а вони знову списані. І безглуздо заново їх фарбувати, тому, що знову будуть зіпсовані. І тоді мені хочеться плакати від безсилля.
У них ти побачиш надію. На те, що все вийде. Що я доб’юся поставлених цілей. Надію на те що у нас все буде добре. Що я змирюся з твоїми недоліками, а ти з моїми. Що мама, приходячи додому, буде посміхатися. Надію на те, що мої близькі усвідомлюють свої помилки. На те, що я зможу себе переламати і навчитися бути такою, як потрібна Тобі. Або Ти все ж змиришся з тим, що я трохи неідеальна.
Ти побачиш в моїх очах довіру. Так, я Тобі вірю. А як же інакше?! Як казав Олександр Дюма-батько: «Любов без довіри далеко не йде і високо не піднімається. Це ангел з одним крилом ». А як я можу Тобі не довіряти? Адже я вірю в те, що у нас все вийде. А я маленька. І довірлива, розумієш? Ти повинен мене берегти … і тоді я відповім Тобі тим же. Я обіцяю.
Ти кажеш, що бачиш любов? Тільки зараз? Ти розгледів стільки емоцій, а найсильніше випробуване мною почуття розглядів тільки в кінці? Неуважний Ти. Але спасибі, що допоміг визначитися з тим, що я відчуваю. Тепер я знаю, що крім любові до Тебе, у мене є безліч інших емоцій. Ти зміг так багато розгледіти в моїх очах … а очі, як відомо, дзеркало душі. Ти знову заліз до мене в душу? Безсовісний Ти.) Раз Ти можеш знайти віконце в мою душу, то напевно Ти все ж до мене небайдужий. Адже, правда?

без тебе

Ти знаєш, як вона дихає .. дихає без тебе .. ти знаєш? Як вона живе,коли кава охолола, музики не чути, а очі опущені між коліна. Вона згадує, аналізує “Чому світ круглий? Чому нафарбувати вії-життєва необхідність? Чому люди зраджують один одному? Чому чоловік б’є жінку?Чому є така хвороба, як гепатит? Чому люди вмирають? Чому не можна доторкнутися рукою до сонця?” Ти знаєш, де твоя дівчина зараз? З ким вона? Як обіймає, цілує як? … Ти знаєш, як вона бачить цей світ і як красиво повертає голову, коли хтось кличе її? … Ти не думав, що вона ступає як богиня .. нехай і в калюжу, і в сльоту …? Ти бачив? Як пархали її вії, потопаючи у твоїх очах? Ти знав, яка вона сильна? Ти знав, що шляхетна? Знав, яка щира? Ти знав, що вона буде будь-якою ..для тебе …? Ти згадував її, коли насолоджувався найприємнішими моментами свого життя, ти бажав отримати її підтримку, коли було так погано ….? Вона тобі снилася? Пташкою, метеликом, феєю? Снилася? Ти думав про неї …? Яка твоя дівчина без тебе? Ти цікавився, як часто вона дивиться на себе в дзеркало … Як часто вона посміхається, згадуючи тебе …? Ти насолоджувався тим, як вона сміється і торкається твоїх рук, як дихає в твоє волосся, як лоскоче вушко м’якими губами ..? Ти хотів її? … Ти прагнув її поряд раптово, просто …? Ти знаєш, яка вона твоя дівчина без тебе …? Ти пам’ятаєш запах її волосся і смак її губ … смак ванілі, полуниці … схоже на гіпноз …. схоже? Яка вона твоя дівчина без тебе? Ти хочеш, щоб вона роздяглася … хочеш побачити її тіло і відчути дурманний і терпкий аромат парфумів, шепіт?… Ти чуєш? Це твоя дівчина думає про тебе … Кожного разу, коли вона згадує … вона знає … відносини – ілюзія, солодка ілюзія …. Ти знаєш, як любить?, Знаєш, як вона кричить, як плаче, як боляче їй буває деколи? … Ти знаєш, як злиться, як сильно б’є її маленька ручка і як гостро жалить язичок … яка вона, твоя дівчина?, Ти так і не знаєш…. як вона відчуває, як швидко здатне битися її серце. Так і незнаєш, як часто вона дихає і як солодко прикушує губи, яка ніжна шкіра в неї, як вона мружиться при перших променях сонця, як верещить, коли її лоскочуть і як уміє мстити тим, хто її обідив.Як горять її очі, коли й говорять компліменти, як ріже у неї в грудях при вигляді чужих страждань. Як вона вдивляється в обличчя перехожих і як вдихає зимове повітря, як радіє сонцю і зіркам. Якою пристрасною і ніжною вона може бути? Як міцно може обіймати і як паморочить дотик її губ? Як страшно дивитися на те, як їй боляче …. Ти не знаєш, як вона здатна любити… Ніхто ніколи не дізнається … У дівчини стільки загадок …Складний організм-скринька, зберігач всіх таємниць …. Ніхто ніколи не дізнається … Ніхто ніколи не розкриє дівчину … всю … Лише тільки Бог може бачити її такою, щирою, без масок і принципів, такою, яка вона є, коли вона знає, що нікого немає поруч …

твій Ангел

Вона снилася тобі? Коли небудь?
Хоча б раз ти прокидався від того, що уві сні втратив її, і твоє серце стискалося якоюсь то шаленою гіркотою і було так боляче … так боляче!
Вона снилася тобі?
така повітряна, напевно вона була як осінь, в її волоссі павутинкою впліталась самотність вперемішку з краплями дощу і ранковим сонцем …
зіниці її напевно були як краплі роси … такі глибокі, і в них відбивався, здається, весь світ ….
і напевно на ній було рожеве, невагоме плаття …
вона летіла над землею, посміхаючись сірим перехожим …
вона ж так не схожа на них!
радіє дощу, сміється так, як ніби всередині розбиваються тисячі кришталевих сердець … підставляє свої ручки до неба, ловлячи кожну краплю літнього дощу, а неслухняні пасма волосся її розвиваються на вітрі, закручуючись яким те вогненним вихором, і ніби пульсуючи …
Ти пам’ятаєш її губи? Її Суничні губи …
і пальчики, якими вона проникала тобі під шкіру, щоб відобразити ними поцілунок на твоїх венах … її кокосову шкіру …
ти ж пам’ятаєш її.
ти так боявся що з кожним поривом вітру вона летить куди то все далі, далі … так боявся її втратити …
ти тягнув до неї руки, ти вставав на носочки, тягнувся до неба, туди, де ще видно було в небі шматочок матерії її плаття, зробленого ніби з хмари …
ти біг за нею, стрибав з даху слідом за її польотом, намагався злетіти сам …. мммм …….
.. просинався.Знову і знову….коли твоя рука вже відчувала її дотик, а серце починало так істерично стукати ….
ти прокидався.
з новим болем.
і цього разу не вийшло.
ти не наздогнав її….Втратив…Не зміг…відпустив…
ну-ну. ..
все ж добре.
наступного разу вона буде там.
буде чекати на тебе там же.
і ти спробуєш знову.
до зустрічі в твоєму сні… твій ангел*

пробач мені

Я не пропала.
Я вчора думала.Дуже багато думала.
Практично не спала. І таки зважилася все пояснити.
Ти ж знаєш, що я думаю про прихильність і про розчарування.
Краще відразу сказати
Дуже нечесно вийшло з мого боку не сказати тобі самого головного.
Хочу сказати тобі спасибі за те, що зрозумів мене, прийняв, за те що ліпив в мені позитивні якості “з нізвідки”.
Пробач, що не змогла нічого дати взамін.
Чому все так в житті безглуздо.
А на вулиці дощ йде, такий холодний.
Може зараз ти зрозумієш глибше і краще.

ледь – ледь успішніша

Я живу в якомусь паралельному світі, де я ледь-ледь успішніша… В світі, де моя вага на 3 кг менша, де волосся м’якше, очі більші… В світі, де мій зріст на 7 см вище, і де “так-так, звичайно, у мене 3-й розмір!”. У моєму світі буває боляче тільки від уколу голкою або коли прикусила язик. У моєму світі немає недоліків шкіри. У моєму світі не ламаються каблуки, нігті, немає невзаємного кохання. В моєму світі немає неправди, заздрощів, торішніх колекцій Prada та інтернету, тому що люди закохуються одне в одного з першого погляду і більше не розтаются.В моєму світі немає реклами, Малахова, охололої кави і пропущених дзвінків. І ніхто не набирає п’яними пальцями номер того, кого любить. А ще в моєму світі вічні зорепади, фонтани з незкінченним запасом безкоштовних монеток і вічні дежа-вю.Там завжди сонячно, у кожного є своя половинка і гори морозива, і один одного можна зрозуміти без слів.
І в моєму світі є один-єдиний наркотик – любов. Неземна, Феєрична, Космічна.
Ні, я не нюхала порошку і не п’ю ночами Самбуку. Я просто скупила з прилавків всі рожеві окуляри, які тільки змогла знайти в цьому зимовому місті.
У мене є окуляри і для тебе. Хочеш?